Сім’я жила під одним дахом
Будинок, у який влучила ракета, раніше був гуртожитком. Згодом у ньому облаштували маленькі квартири.
Зоя та її колишній чоловік Юрій мали трьох дітей. Після розлучення мати з дітьми залишилася у квартирі №26, а батько мешкав окремо на п’ятому поверсі. Шість років тому Зоя почала жити з Андрієм Коржовим, який став частиною сім’ї.
Старша донька Катерина орендувала квартиру в цьому ж будинку разом із молодшим братом В’ячеславом. Старший син Вадим з дівчиною Оксаною Файдюк також жили тут. Таким чином, уся родина мешкала поруч, збиралася на свята та підтримувала близькі стосунки.
Життя та захоплення Зої
Жінка багато років працювала завідувачкою каси в мережі супермаркетів. Колеги згадують її теплими словами. Після початку повномасштабної війни Зоя відкрила власний масажний кабінет, адже це було її хобі.
Її цивільний чоловік Андрій мав власну СТО. Подружжя також мало спільне захоплення — полювання. Катерина згадує:
«Мама зазвичай полювала на качок. Для них це було радше можливістю провести час на природі, ніж добувати дичину».
Тієї ночі
Коли пролунала тривога, Катерина з молодшим братом і батьком встигли спуститися в підвал, де було укриття з водою, душем і навіть пандусом. Однак мама з Андрієм, а також Вадим з Оксаною не встигли сховатися.
Катя пригадує момент удару:
«Я пам’ятаю, що в мене був шок, кругом пил, нічим дихати. Я намацала брата — він був живий. Відгукнувся й тато, хоча його придавило перекриттям. Нам із братом пощастило — від арматури нас відділяло кілька сантиметрів».
Молодший брат увімкнув ліхтарик на телефоні. Батькові вдалося звільнити ногу та розгребти уламки. Вибиралися босоніж по склу та уламках. Врешті знайшли вихід через зашпакльовану витяжку в стіні.
Коли Катя вибралася, побачила: на місці квартири брата була лише купа каміння, а мамина квартира горіла. Вона телефонувала мамі, але відповідь так і не пролунала.
Порятунок і перші години після вибуху
Рятувальники дістали з-під завалів собак родини. У соцмережах розійшлося фото батька Каті, який тримає на руках переляканого песика.
В’ячеслава швидка відвезла в «Охматдит», де у нього виявили струс мозку. Катю доставили у Лікарню швидкої допомоги.
«Медсестри дали мені шампунь, гель, халат. Хотіли навіть випрати одяг. Я дуже вдячна цим лікарям», — каже дівчина.
Після обстежень вона повернулася до будинку. Там показали фото загиблих, серед яких вона впізнала Андрія. Щодо Зої та Вадима — проводяться ДНК-експертизи.
Поховання та допомога постраждалим
Загиблих планують поховати у селі Красилівка під Києвом, звідки була родом Зоя та дівчина Вадима.
Постраждалим запропонували тимчасове житло в будівлі колишнього інтернату з хорошими умовами та можливістю взяти тварин. Поки що сім’я зупинилася у знайомих і думає, як жити далі.
Ця трагедія у Дарницькому районі — ще одне нагадування, що за сухими зведеннями про «удари по місту» стоять конкретні долі. Люди, які мали сім’ї, роботу, хобі, плани на майбутнє, в одну мить втрачають усе.
Виживання Катерини, її брата й батька — це приклад неймовірної сили волі та бажання жити. Але водночас — символ того, як війна забирає найдорожчих.
У таких історіях головне — пам’ятати, що це не статистика, а зруйновані людські життя. І саме такі свідчення найкраще пояснюють світові, чому Україна потребує підтримки.
